Принцип нормалізації
У своїй діяльності ми керуємось принципом нормалізації.
Головна ідея полягає в тому, що життя наших дітей та молоді з інвалідністю має бути «настільки нормальним, наскільки це є можливим».
Принцип нормалізації наголошує на тому, що життя людини з порушеннями має бути таким як і в інших людей нашого суспільства.
Цей принцип лежить в основі більшості концепцій покращення якості життя людей з інвалідністю і вважається провідним принципом організації допомоги соціально-вразливим категоріям населення у всьому світі.
В спеціальній літературі першим цей принцип сформулював шведський вчений Бенгтом Нір’є, коли у восьми пунктах він висловив, що має містити поняття «нормальне життя» для людей з інтелектуальними обмеженнями.
Основні положення принципу нормалізації
1. Нормальний (звичайний) ритм дня.
Режим дня - сон, підйом, ранкові процедури, сніданок, обід, вечеря, навчання, робота, відпочинок тощо - має бути схожим на звичайний режим дня людей відповідного віку. Це означає вставати з ліжка й одягатись, навіть якщо ви маєте глибоку розумову відсталість або важкі комплексні порушення. Прийом їжі повинен проходити в спокійних умовах, що передбачають гармонію та задоволення.
2. Нормальний (звичайний) ритм тижня.
Як правило, люди розділяють такі сфери життя як робота, побут та вільний час. Більшість людей має можливість жити в одному місці, а працювати, навчатись – в іншому, а також проводити дозвілля в різних місцях. Тож у людей з інвалідністю теж повинна бути така можливість. Денна діяльність має передати відчуття значення і сенсу. Важливою є не лише зміна місця, а й зміна людей, тому що, зазвичай, дома та на роботі (навчанні) ми контактуємо з різними людьми. Слід уникати ситуацій, коли всі сфери життя відбуваються в одній будівлі чи комплексі, який не можна залишати тижнями або навіть місяцями.
Існування у нормальному тижневому ритмі дає людям з функціональними порушеннями більше можливостей для накопичення досвіду та соціальної інтеграції.
3. Нормальний (звичайний) ритм року.
Нормалізація означає переживання звичайного ритму року зі святами та особистими сімейними урочистостями. Такі святкування чи перерви на зразок канікул, що трапляються в черзі будніх днів, впливають на активність та досвід, на харчування та вибір одягу тощо. Це вимагає наявності соціальних навичок, але головне, щоб ніхто не залишався осторонь лише через свої функціональні порушення. Більшість людей змінюють своє життєве оточення і освіжають своє тіло та розум хоча б раз на рік, відправляючись у відпустку. У житті повинні бути події, що повторюються щорічно.
4. Нормальний розвиток життєвого циклу.
Нормалізація означає також, проходження всіх життєвих стадій розвитку: бути маленькою дитиною, школярем, підлітком, дорослим, старим. Відносини та вимоги до людей з інвалідністю повинні співвідноситися із їх віком. Складність порушень або глибина розумової відсталості не повинна перешкоджати перебуванню серед ровесників. Всім дітям мають бути доступні теплота атмосфери, багата сенсорна стимуляція та оточення, яке підживлює їх знання та навички. Для людей з інтелектуальними порушеннями перехід від підліткового віку у доросле життя часто є більш тривалим, болючим і ненадійним процесом, ніж для інших. Уявлення про себе в цей час стає більш заплутаним, оскільки дорослішання означає також необхідність навчитися жити з усвідомленням власної інвалідності або розумової відсталості. З дорослими, які мають інтелектуальні порушення, потрібно поводитися саме як з дорослими, це стосується звернення, спілкування, одягу, пропозицій щодо дозвілля, праці тощо. Літні люди з обмеженнями, також повинні мати можливість перебувати у звичній обстановці.
5. Повага до потреб.
Принцип нормалізації означає також, що власний вибір, бажання та прагнення людей з функціональними порушеннями потрібно максимально поважати та враховувати. Для людей з серйозними, важкими або комплексними порушеннями та для тих, хто має мовні проблеми, відповідне відношення з боку оточуючих людей має вирішальне значення. Дуже важливо мати можливість бути зрозумілим і довіряти тим хто доглядає або супроводжує.
В умовах, коли звичайна комунікація з людиною ускладнена, вміння і звичка «читати» вираз її обличчя, звуки, мову тіла і поведінку, щоб зрозуміти почуття, бажання, наміри та потреби - є основною вимогою, яка має висуватися до супроводжуючого персоналу.
6. Природна потреба в спілкуванні з людиною іншої статі.
Нормалізація також означає, що всі ми живемо у світі, де є чоловіки та жінки. Нам усім потрібно усвідомити те, що сфера почуттів і сексуальність у тій чи іншій мірі є складовими частинами життя, у різних проявах, з раннього дитинства до глибокої старості. Потреба у спілкуванні з людьми іншої статі має бути врахована у будь-якому віці. В шкільній або в робочій групі, в жилій групі та на святковому заході бажано, щоб були представники обох статей. Також це стосується і колективу працівників.
7. Нормальні соціально-економічні форми і права.
Щоб люди з інтелектуальними порушеннями могли досягти якомога ближчого до нормального рівня життя, обов'язково потрібно забезпечити їм фундаментальну економічну та соціальну захищеність такого ж рівня, який доступний іншим людям - завдяки загальному соціальному законодавству, а також компенсаційним економічним допоміжним заходам.
8. Нормальні вимоги до навколишнього середовища і житлових стандартів.
Принцип нормалізації передбачає, що стандарти обстановки також мають бути «нормальними». Тут враховуються такі критерії як розміри, становище, завантаженість приміщень, їхнє оснащення тощо.
Доступність цікавих місць та природи також важлива для людей з глибокими, важкими або множинними порушеннями. Людям з фізичними порушеннями потрібна наявність спеціального технічного обладнання, що полегшує пересування та соціальну інтерактивність. Завдяки технічним допоміжним засобам ці люди отримують більшу незалежність і більше можливостей для особистого життя.
Ізоляція і сегрегація підживлюють некомпетентність, тоді як нормалізація життя уможливлює розвиток нормальних взаємовідносин між людьми, що призводить до розуміння, соціальної терпимості та інтеграції людей з інвалідністю у суспільство.
У сучасному світі принцип нормалізації поширюється як на людей з інтелектуальними порушеннями, так и на всіх людей які перебувають у соціально-вразливому, наприклад, депресивному стані.
Коротка історична довідка.
Вперше принцип нормалізації офіційно був визнаний у Данії.
У 1959 році Нільс Ерік Банк-Міккельсен ввів концепцію нормалізації в «Закон про опіку людей з розумовою відсталістю», в якому говорилось, що «допомога особам з розумовими розладами повинна забезпечувати їм якнайнормальніше життя».
Разом із Бенгтом Нір’є зі Швеції та Вольфом Вольфенсбергером з Америки вони відіграли важливу роль у зміні уявлення про нормалізацію в багатьох країнах світу.
З часом це вплинуло на Декларацію ООН про права людини з інвалідністю.
Саме тоді принцип нормалізації вперше позначив позиції людини з розумовими обмеженнями у суспільстві, а саме, що така людина повинна сприйматися насамперед як побратим - побратим з обмеженням - який є повноцінним громадянином з такими ж правами і таким самим життям, як і людина без обмежень.
Значення батьківських об’єднань.
У 1950-60-х рр. як у Данії, так і в Швеції принцип нормалізації активно впроваджувався у діяльність державних та громадських опікунських організацій, а також у роботу батьківських об'єднань.
Саме батьківські об’єднання набували все більшого впливу у суспільстві та сприяли змінам шведського законодавства.
У 1968 році у Швеції було прийнято новий закон, згідно з яким громади повинні пропонувати більшу кількість послуг людям з порушеннями.
Цей закон передбачав такі права всіх людей з інтелектуальними порушеннями, зокрема з важкими:
- на навчання,
- на професійну освіту,
- на проживання в інтегрованих групах,
- на заняття в центрах денного перебування.
Протягом наступних років цей закон спричинив значні зміни соціального стану людей з інвалідністю як у Швеції, так і в усьому світі.
Нормалізація триває, та поширюється світом. Принцип нормалізації впливає на установки суспільства і за кілька десятиліть, завдяки йому погляди людства значно змінилися щодо інвалідності та інших сфер що потребують соціального захисту.